«Не уявляю життя без мотоцикла»

У новорічні та різдвяні дні чимало херсонців приємно здивувалися, коли просто на вулицях рідного міста зустріли головних святкових персонажів — Діда Мороза та його онуку Снігуроньку на… надпотужних сучасних мотоциклах.

— Розкажи, будь ласка, хто ви і чим займаєтеся?

— Ми називаємося байкерами, людьми, котрі не уявляють свого життя без мотоцикла. Якщо для звичайної людини техніка — засіб пересування, для байкера — це сутність життя. Для нас дорога, вірний металевий кінь та свобода — понад усе! У Херсоні справжніх байкерів небагато, до сотні. Крім нашого клубу, в місті ще кілька мотоугруповань. Потужний байкерський рух — у Каховці. На відміну від мотоциклістів з інших регіонів країни, південні верш­ники практично не закривають сезон. Погода дозволяє колесити будь-якої пори року. Тому наш клуб організовує цікаві зимові зустрічі та приватні вечірки, запрошуючи людей з Києва, Харкова чи Львова покататися прекрасними херсонськими степами. А брати по духу з Миколаєва та Одеси частенько заїжджають в гості просто почаювати й поговорити. 

— Коли мова заходить про байкерів, у більшості людей відразу виникають асоціації з неголеними, брудними, п’яними та обкуреними розбишаками. Як боретеся з подоланням цих стереотипів?

— Байкерський рух виник у 1960-х в Америцi. Ми — ніби окремий свiт, у якому своя культура, мова, стиль одягу, власна фiлософiя. Тільки на перший погляд може здатися, що байкери — це бородатi чолов’яги, якi збираються, щоб напитися, покричати і щось розтрощити. Це не так. Наприклад, у нашому клубі ніхто не палить. Тільки одиниці вживають алкоголь. А за кермом — табу, безпека — понад усе. Навіть на святкуванні Нового року жоден мотоцикліст не випив.

А щодо розбишак, то звідки тоді у них техніка за 10—20 тисяч доларів? Це просто образ, до речі, дещо спотворений голлівудськими фільмами. Якщо вас застане у дорозі біда, повірте, байкер завжди зупиниться, щоб допомогти. Частина з нас — заможні люди, яких просто полонила дорога і свобода на ній.

А стереотипи долаємо благодійними акціями, конкурсами та зустрічами з людьми.

— Знаю, що на Новий рік ви провели цікаву театралізовану акцію, посадивши Діда Мороза на мотоцикл…

— Так, ми вирішили теж привітати херсонців зі святом. Посадили на потужні мотоцикли Діда Мороза, Снігуроньку та Бабу Ягу. І хоча за сценарієм остання намагалася завадити святкуванню, у неї нічого не вийшло: кожна дитина, яку зустріли на вулицях міста, отримала від нас подарунок. Не тільки молодь, а й дорослих потішили такі новорічні вітання.

— Діти не боялися брати ваші дарунки?

— Де там. Навіть навпаки: дехто просив сфотографуватися чи навіть покататися. Для більшості дітей — це чи не єдина можливість в житті прокататися на таких дорогих мотоциклах. Цього разу ми відмовляли, бо холодно. Але навесні обіцяємо усіх охочих посадити на мотоцикли, звісно, з дозволу батьків. І нічого хвилюватися. Байкери — королі доріг. Їздити з нами найбезпечніше. Не вірите? Запитайте в інспекторів ДАІ. До речі, у 80% ДТП за участі мотоциклістів останні в аваріях не винні.

— Ти згадав інспекторів ДАІ. Скажи, наскільки вони поважають ваш неформальний рух?

— Так, дуже поважають (посміхається). Знаю навіть одного інспектора з наших лав. Щойно закінчується робочий день, він змінює спецодяг на звичний для нього байкерський, сідає на мотоцикл й пізнає філософію доріг. А якщо серйозно, то упереджене ставлення відчувається. Якось поблизу Берислава, не знайшовши, за що причепитися, інспектор побажав мені розбитися. Тупо сказав: «Хоч на одного поменшає». Хоча у грудневу заметіль, коли я теж застрягнув на миколаївській трасі, інший інспектор зігрів мене чаєм і допоміг завести мотоцикл.

— Як часто байкери ігнорують вимогу співробітників ДАІ зупи­нитися?

— Більшість із членів нашого клубу майже завжди зупиняються. У байкерів — надпотужна техніка, величезний водійський стаж і можливість маневру. Якщо я не захочу зупинитися, міліціонер не наздожене. Якось днями, зупинивши мене, інспектор здивувався: «О, ти став?!». І відпустив. Бо у байкерів зазвичай усе в нормі. А на плечі у мене навіть запасна гума висіла.

— Зараз країна — в передвиборних перегонах. А байкери аполітичні?

— Ми теж люди. Звісно, більшості начхати на вибори. Вони переконані, що кілька їхніх голосів нічого не змінять. Але є й ідейні: комуністи чи націоналісти. Ці обов’язково на вибори прийдуть, точніше приїдуть.

— Бути байкером — дороге задоволення?

— Так, наша техніка недешева в обслуговуванні. Все залежить від того, скільки в тебе є грошей. Якщо твій «побратим» коштує 20 тисяч доларів, то й мастило, пальне та гума на нього теж дорогі. Коли мотоцикл скромніший, думаю, до тисячі на місяць йому вистачить.

— Наскільки байкери люблять свою техніку?

— Для декого з нас техніка — або коханка, або молодша сестра. Тому дуже бережемо її. Інколи з мотоциклом спілкуємося й даємо їм імена. На свій байк скромно кажу Старий. Він мій давній друг. До того ж, модель за роком випуску — не з нових. Втім, на таке прізвисько байк не ображається.

— Дякую за цікаву розмову.

Спілкувався Вадим ЛУБЧАК.

Информация взята на http://www.newday.kherson.ua